Історія наших жестів

Перетинаючи полум'я Чистилища, Вергілій, Стацій і Данте піднімаються сходами, де сон опановує флорентійця. Прокинувшись, він чує, як Вергілій оголошує, що місія, доручена йому Беатріче, виконана. Він більше нічого не хоче сказати йому ні голосом, ні жестом: – Non aspettar mio dir più nè mio cenno.1 І він більше не говорить. Він дивується дивам, які бачив, і, коли Данте шукає його, той більше не бачить його. Велика язичницька душа повернулася до благородного замку, дистанціюючись від близькості райського Відкуплення. Голос і жест виконували для нього ту саму комунікативну функцію. Народ погоджується. (Луїс да Камара Каскудо)