Найбільше диво – життя

Спогади – важкий жанр. Насамперед тому, що автор має бути чесним із собою, як на останній сповіді. А це не легко. Та Микола Руденко цього неписаного правила дотримується й не раз наголошує, що в житті сповідував тільки правду, якою б гіркою вона не була, і робив тільки те, у що вірив. Про надзвичайно тяжкий і болісний шлях – від правовірного комуніста, фронтового політрука, знаного письменника, секретаря парткому київської письменницької організації до правдоборця, політв’язня радянських концтаборів, дисидента – автор розповідає щиро й мужньо. Мабуть, саме через це «Найбільше диво – життя» читається із захопленням, як пригодницький роман, і водночас спонукає читача до дуже непростих та повчальних роздумів.