Іншомовна історія українців: 2300 запозичених реалій античності й середньовіччя у мові, топонімах і прізвищах

[img]https://upload.wikimedia.org/wikipedia/uk/d/d2/%D0%86%D0%BD%D1%88%D0%BE%D0%BC%D0%BE%D0%B2%D0%BD%D0%B0_%D1%96%D1%81%D1%82%D0%BE%D1%80%D1%96%D1%8F.JPG[/img] Дозрів матеріал для енциклопедичного словника прожитих нами епох етноісторичних контактів. Українці ніколи не жили ізольовано: сформувалися вони зі слов'янської групи індоєвропейців, але в колі сусідніх народів. Тисячі років ми асимілювали їхні меншини – що видно з багатьох збережених мовних ознак. Даючи тим меншинам нову ідентичність, ми самі зазнавали їхнього впливу. У книзі – 2304 тексти з теми: 47 статей прологу – це стислий опис прожитих українцями 42 епох етномовних контактів з 5 напрямів; переважно відоме – у 350 статтях частини І про запозичені при цьому слова, граматичні й діалектні явища; переважно нове – у 1131 статті частини ІІ – про топоніми від іншомовних основ. Мовні контакти підтверджені генетикою і археологією у 74 статтях частини IІІ . Живим продовженням меншин сусідів є українці з забутим значенням прізвищ (702 статті частини ІV ). Досі були відомі зв'язки з нашими предками інших слов'ян, балтів, скандинавів, ясів, греків, тюрків. Тепер з топонімів і прізвищ добуто підтвердження тих контактів, а також ознаки впливу франків, парфян, персів, еламців, грузин, вірмен, сирійців, арабів, албанців, коптів. Ця книга – для науковців, учителів і цікавих до нових методів вивчення історії. Читати її чи ні – можна вирішити з підсумкових таблиць на с. 606 і 806.